Герої не вмирають… Вони залишаються у серці нації
15 серпня 2024 року чорним вітром увірвалося у село Сатанівка — не стало Самбора Анатолія Анатолійовича.
Йому було всього 28.
Він народився і виріс у цьому невеличкому подільському селі, закінчив місцеву школу, продовжив навчання в Хмельницькому національному університеті. Як і більшість українських юнаків, мріяв про просте людське щастя: роботу, родину, спокій. Працював сушистом у «Сільпо» в Києві, мав плани, які перекреслила війна…
Анатолій служив у 61-й окремій механізованій степовій бригаді. Там, на передовій, його товариші знали: Толік — надійний, мов сталь. Не шукав слави, не скаржився на труднощі, просто — був. З людьми, для людей, за Україну.
Його життя обірвалося далеко від дому — в Курській області, у селі Колмаково, під час бойового завдання. Загинув як справжній воїн. Без пафосу, але з честю.
Сиротою лишилася мати. Осиротіла бабуся. Осиротіли двоє братів. А також брат і сестра по батькові — різні гілки одного роду, що сьогодні згуртувались у скорботі.
Сатанівка втратила не просто сина громади. Вона втратила частинку майбутнього.
Анатолій став ще одним ім’ям у списку полеглих, який з кожним днем болісно росте. Але для нас він — не просто ім’я. Він — серце, віддане Україні.
Ніколи не пробачимо.
Ніколи не забудемо.
Вічна слава Герою!
