28 липня — День скорботи, що закарбовується в серці кожного українця
Сьогодні, 28 липня, ми схиляємо голови в скорботі за тими, хто загинув не зі зброєю в руках, а в кайданах. За тими, кого жорстоко катували, морили голодом, знищували морально й фізично. За тими, хто опинився в полоні й не вийшов звідти живим…
Цей день — не просто дата в календарі. Це — наша спільна пам’ять. Пам’ять про оборонців України, які потрапили в полон до ворога й загинули, не зрадивши присязі. Це і про цивільних, яких викрадали лише за те, що вони говорили українською, носили вишиванку чи не приховували свою любов до Батьківщини.
У цей день ми згадуємо Іловайськ, Дебальцеве, Оленівку, Маріуполь, Бучу, Ізюм... Місця, де українські герої й мирні люди проходили через пекло. Ми не маємо права мовчати. Ми не маємо права забути.
Кожен страчений, кожен закатований — це ще один дзвін у совісті людства. Це ще один доказ того, чому Україна бореться не лише за свою землю, а й за людяність у цьому жорстокому світі.
Сьогодні — день скорботи. Але водночас — день гідності. Бо навіть у найтемніші часи українці залишаються нескореними.
Вічна пам’ять тим, кого ми втратили. Честь тим, хто вистояв. Обов’язок перед тими, хто ще чекає визволення.
