10 років пам’яті, болю і вдячності
Минуло вже десять років, відколи серце Олександра Цисара перестало битися. Але відлуння його подвигу — живе. Воно звучить у тиші вуличок рідного Сатанова, в серцях побратимів, у сльозах рідних, в усмішках тих, кого він захищав.
Старший лейтенант 93-ї ОМБр, відомий серед побратимів як "Шип", став одним із легендарних "кіборгів", які боронили Донецький аеропорт. Відомий, як один з найкращих саперів сектору "Б", його вміння та професіоналізм були надзвичайно важливими для відбудови та укріплення позицій, зокрема укріпрайону "Мурашник". Його легендарні роботи під час оборони Донецького аеропорту стали прикладом для багатьох.
У найгарячіші місяці оборони, серед руїн і обстрілів, Олександр укріплював позиції, рятував іншим життя, тримався до останнього.
12 червня 2015 року він мав їхати додому, але БТР, у якому був Олександр, підірвався на міні поблизу Опитного. Разом з ним загинули побратими — Олег Угринович і Степан Загребельний.
Без батьківської любові залишилось двоє малолітніх дітей.
За мужність і самопожертву Олександр був посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Почесною відзнакою міської громади " Мужність і відвага", жителів міста Хмельницького ( посмертно), отримав звання капітана ( посмертно). На навчальному закладі де здобував середню загальну освіту встановлено меморіальну дошку. Вдячними сатанівчанами названа вулиця.
Похований на Алеї Слави в Хмельницькому.
Сьогодні, через десять років після тієї трагічної миті, ми не забуваємо. Ми згадуємо Олександра як ЛЮДИНУ, яка любила життя, мрію, Батьківщину.
