Ювілей матері-героїні , жительки с. Клинове Повх Надії Григорівни
Життя прожить — не поле перейти.
Ця істина давно усім відома.
Однак не всім дано здолати втому
В дорозі до життєвої мети.
А лише тим, у кого вона світла,
Прозора, наче світанкова тиша.
Тих у дорозі береже Всевишній
І їм дарує многії літа.
22 лютого виконавчий комітет Сатанівської селищної ради в особі старости села Клинове Янкової І.Г. , діловода Чернишової Ю. В, працівників СБК Горобця В.В., Клімової О.С. та учасників художньої самодіяльності, завітали до оселі матері-героїні , жительки с. Клинове Повх Надії Григорівни із словами подяки і привітання. Саме цього дня цій поважній і шанованій жінці виповнилося 85 років - жінці трудівниці, господині, дружині, бабусі, але насамперед – матері, матері-героїні, адже народити і виростити семеро дітей, то того ж правильно виховати їх, то дається далеко не кожному. А за цим всім – недоспані ночі, важка праця, тодішні нестатки, перевтома, переживання за кожного з дітей, щоденна порада і допомога, … А за здоров'я і життя дитини, то, здавалося б, серце віддала б… А все ж важка хвороба забрала у батьків двоє синів. Та ще варто згадати дитинство, а дитинство Надії Григорівни, як і усіх її ровесників чорним крилом зачепило криваве пекло голодомору та ІІ Світової війни.
Це тільки слова, а за ними – прожиті і пережиті роки. Про таку жінку можна писати романи і повісті. І буде то бентежна розповідь про стійкість, мужність, працелюбність, самовіддача і безмежна велика любов.
Щирі слова вдячності для Надії Григорівни лунали із уст старости села, звучали найкращі побажання та пісні від учасників художньої самодіяльності і на завершення усі заспівали для ювілярки многоліття.
Заплакала бабуся від щастя, розчулились і її діти і самі гості, бо кожен перейнявся нелегкою долею простою жінки, на плечі якої випало так багато і горя і радості.
Надія Григорівна похвалилася гостям, що зараз вона - щаслива, адже за нею гарно доглядають її діти, аби лиш Бог дав ще хоч трохи здоров'я: « В мене є лише 12 внуків, зате маю вже 16 правнуків. Ними всіма дуже пишаюся і хочу їх ще трохи побачити».
У кожного своє щастя, а щастя Надії Григорівни в тому, що їй було не байдуже, який слід залише після себе на землі, щастя в тому, що, не думала про себе, а думала про тих, хто поруч і робила їх щасливими.
