Три роки нестерпного болю і три роки нашої вічної вдячності
22 серпня минають треті роковини від дня загибелі нашого земляка, мужнього захисника України — Рожика Павла Леонідовича, позивний «Зять».
Павло народився 15 січня 1997 року в селі Кам’янка. Навчався у Кам’янській та Турчинецькій школах, згодом — у Хмельницькому національному університеті.
Свій військовий шлях він розпочав у травні 2017 року зі строкової служби. Вже за три місяці свідомо підписав контракт із військовою частиною 3053 Національної гвардії України у Хмельницькому. За зразкову службу, дисципліну та вірність військовому обов’язку Павло неодноразово отримував грамоти та відзнаки.
За тиждень до початку повномасштабного вторгнення він звільнився з лав Національної гвардії. У вересні 2021 року одружився. Разом із дружиною будував плани, мріяв про просте й щасливе життя, про мирне майбутнє.
Але 24 лютого 2022 року все змінила війна.
Павло не залишився осторонь. Добровільно став на захист України у складі 86-го окремого батальйону 106-ї окремої бригади територіальної оборони міста Хмельницького. З квітня 2022 року воював на найгарячіших напрямках Донеччини, Харківщини та Херсонщини.
Він захищав Україну там, де було найважче. За патріотизм та незламність був нагороджений грамотою, а у квітні 2023 року отримав відзнаку та посвідчення учасника бойових дій.
22 серпня 2023 року життя Павла обірвалося. Він загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Козачі Лагері Херсонської області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.
Йому було лише 26 років.
За винятковий героїзм Павлу Рожику посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» та нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Сьогодні його немає поруч із рідними. Немає можливості почути його голос, побачити усмішку, поговорити про майбутнє. Є лише пам’ять — дорога, болюча і назавжди жива.
Павло віддав своє життя за Україну. За її свободу. За право кожного з нас жити на рідній землі.
Три роки минає відтоді, як його серце перестало битися. Але час не стирає пам’яті й не зменшує вдячності.
Пам’ятаємо. Сумуємо. Дякуємо.
Вічна пам’ять і слава Герою України!
Назавжди 26.
