Сатанівська об’єднана територіальна громада
Хмельницька область Городоцький район

Поважний ювілей

«Нема цвіту, кращого від маківочки, нема роду, милішого від матіночки». Так говорить народне прислів’я. Сказане воно багато поколінь назад, а так ніби - сьогодні і саме для нашої шанованої ювілярки Котнюк Юлії Степанівни.

Вже стало традицією відзначати всією громадою 90-річчя наших жителів. 4 травня староста села Клинове Янкова І. Г. разом із учасниками художньої самодіяльності відвідали оселю Котнюк Юлії Степанівни, яка саме того дня відзначала свій славний ювілей.

Юлія Степанівна народилась у 1928 році, розквітлою весною, 4 травня. У своїх батьків Фавронії і Степана вона була найстаршою донькою. І з самих юних літ доводилось брати на себе велику відповідальність і допомагати батькам доглядати за молодшими Миколою, Іваном, Анісією та Євгенією.

Будучи малою, Юлія прагнула навчитись грамоти і до школи бігла з вискоком, хоч у ті роки відвідувати школу було не обов’язковим, та й не всі мали змогу взутися чи знайти аркуш паперу для письма. Одного ранку юне дівча біжить по науку і чує вслід наполегливий голос дядька Максима: «Куди ти йдеш? Кидай ті книжки і йди у поле орати! Он поле за цвинтаром не оране, а ти до школи зібралась! А кіньми хто управляти буде? Бачиш, людей не вистачає!» Юні, як і її ровесникам, така важка праця хоч була не під силу, але і орали, і сіяли, і збирали збіжжя.

Війна. І вона не залишила непоміченою для своїх звірячих пожирань гарну україночку і немов би хижий птах, полювала на свою здобич.

На окупованій території гітлерівці знущалися над мирним населенням . Вони массово, тисячами примусово вивозили працездатних громадян на каторжні роботи до Німеччини. У той проклятий список потрапила і Котнюк Юля Степанівна.

Та не такі вже й наші дівчата слабкі, щоб їхніми ніжними руками виконувати найчорнішу роботу у неволі. Міцним горішком для нацистів виявилася Юля . ЇЇ тричі забирали до пункту збору для вивезення у Німеччину, що був у теперішній початковій школі, що у м. Городок, і всі три рази вона знаходила відважність, кмітливість і спритність, щоб втекти.  Їй це вдавалося. Правда, переховуватись доводилось по чужих селах, але ж  -  вдома, на Україні…

Спритну і гарну дівчину запримітив молодий хлопець Степан. І подумав: «Саме з нею я проживу життя до  старості, і проживу у мирі і злагоді».

Так і сталося. У 1951 році - одружилися. Народили синочка. Материнське серце здатне перейматися болем дитини, журитися долею своїх дітей усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б...

Важко батьки  працювали, недосипали. Степан все життя виконував важкі роботи на колгоспній фермі, а пізніше і Юнія пішла дояркою і пропрацювала там довгих 12 років, у яких непосильна ручна робота: носили важкі рядна із кормами, руками викидали, вигружали і вивозили гній, руками доїли цілу групу корів, доглядали за новонародженими телятками, і це по три рази на день. Від досвітку до смеркання. А робити хотілось, щоб бути синочку за приклад, щоб мати змогу виростити його гідною людиною, якою можна було б пишатися, щоб дати освіту, дочекатися невісточки і на старості літ жити з ними у одній купочці у любові і злагоді.

Все задумане, якщо дуже хотіти, стає реальністю. Син Михайло закінчив Харківський індустріано-педагогічний технікум, здобув професію «Майстер. Технік-механік», завдяки чому успішно за професією працює і по-сьогоднішній день.

Михайло довго приглядався до дівчат в селі, вибирав собі дружину, а батькам -  невістку, яку мали б за доньку. Серед усіх виявилася найкращою і найбільше до душі сирота Юлія. Михайло пішов до неї з рушниками. І стали жити разом: бабуся Ганна молодої дружини, Юлія і Михайло. З часом вони подарували батькам онучатко -  маленьку Тетянку.

Трапляється серед людей, що забувають стежку до рідної домівки деякі сини й дочки. Та на щастя, це не про сина Михайла.

Коли не стало бабусі, молода сім'я, іде жити до батьків Михайла, бо з часом і вони втрачають сили і їм все більше потрібна їхня підтримка. 

Нажаль сьогодні вже немає чоловіка Юнії  - Степана. Минулого року то була для неї величезна втрата і біль, адже прожили разом у парі 66 років. Це ціле життя. І не просто прожили, а прожили у любові, повазі та пошані один до одного.

А сьогодні у Юлії Степанівни лише одна мрія: щоби Бог послав здоров'я її дітям, онукам і правнучці.

А правнучкою бабуся Юля пишається понад усе: «Розумниця, талановита, красуня. Це ж моїй Олі люди аплодують у концертних залах. Це ж на неї рівняються у класі, у школі її ровесники. Це ж на неї сподіваються вчителі та культпрацівники, знаючи: «Оля не підведе. Зробить все на совість». А от як пошле Господь праправнуків, то щастю бабуся Юні меж не буде…

"Берегти матір - значить піклуватися про чистоту джерела, з якого ти пив з першого свого подиху й питимеш до останньої миті свого життя; ти живеш людиною і дивишся в очі інших людей як людина лиш остільки, оскільки ти назавжди залишаєшся сином своєї матері".

Гості подарували ювілярці гостинця від Сатанівської ОТГ, заспівали пісню про маму та побажали многоліття у здоров'ї та радості: «Юліє Степанівно,нехай ваша материнська ласка ще довго зігріває вашу сім'ю. А ваша материнська молитва дітей та онуків оберігає від негараздів.

Бажаємо відсвяткувати ювілей у доброму настрої поруч із дорогими і близькими Вам людьми - дітьми та онуками та правнучкою. Нехай слова вдячності лунають в вашу адресу кожен день, кожної миті».

 



« повернутися до списку новин